Я тихо плину,тануть всі думки,вже на морозі холод вуста мені покрив,не всилі й слова я сказати...ти тихо шепотів...а серце виривалось,щоб розбитись об скали дивних слів твоїх...І у незнанні тону я,вже майже розчиняюсь..Немає серця у грудях...Чи,може,помиляюсь...??? Так холодно у забутті...У вічності чекання..Покинута безповоротно,ще крок...і я на самоті думок,на стежці відчаю...у прірві тихих слів..де шепіт ледве чути,та жаль:нічого нам вже не збагнути..!Лиш тихо плакати й не чути чийсь тихий стогін у кутку..Чи,може,то саме життя було...? Хто ти мені і що для мене значиш?Чи,може,просто так приходиш в мої сни?Годинник,що на відліку стоїть ніщо не бачить..Він тихо йде,простукуючи дні..Чомусь тривожно дощик плаче,чи,може,так приховує сліди думок він у вікні?"Хто ти мені і що для мене значиш?",-залишилосьу пам'ят моїй і на розмитім вже давно вікні...А що у далині.де тільки вітер бродить,змітаючи усе зі сторінок життя,гортає їх,та відповіді не знаходить...ця відповідь у серці ще жива!Жевріє там вогнем спокути,де гніву місця вже давно нема,де єпокинуті ворота на грані вічності й буття.Зайти у них я не посмію.прошу тебе.ти увійдеш туди.чи може істину відкриєш,таку просту і невідому:хто ти мені і що для мене значиш...?чи,може,просто так приходиш в мої сни?...
